АН: – Розкажіть, будь ласка, як ви дієте, щоб допомогти біженцям з України.
АМ: Я почну з самого початку, як прийнято казати. 24 лютого, близько 10 години, я почав отримувати дзвінки від медіа з проханнями проінформувати їх щодо ситуації на прикордонному пропускному пункті Ісакча. Спочатку, до 19 години, кількість людей, що перетинали румунський кордон була в межах норми, але пізніше кількість людей, які перетинали кордон з метою отримання прихистку від війни почала експоненціально зростати. З цього моменту, ми почали мобілізувати персонал мерії для прийому біженців.
В перші два дні, переважна більшість людей перетинала кордон автотранспортом, але після цього близько 700 людей було прийнято через поромну переправу та приблизна кількість людей на день сягала вже 3000 осіб. Одразу прибули наші партнери з Тульчинського Інспекторату з надзвичайних ситуацій «Дельта» з наметами, пізніше до них приєдналися представники “Червоного Хреста” та неурядових організацій. Волонтери зробили велику роботу, я не думаю, що ми б впорались із цим без їх допомоги. Першими прибули російсько-англійські перекладачі, вони вже мали досвід роботи в подібних ситуаціях та навчили нас, що необхідно робити.
АН: – З якими установами та організаціями ви співпрацюєте? Як ваші громади реагували на потреби українських біженців?
АМ: Як мерія ми надали в розпорядження біженців усі доступні нам матеріали та фінансові ресурси. Треба визнати, що перші два тижні після початку війни, за винятком електроенергії та каналізації на митниці, всі витрати біженців взяли на себе ми, а саме: харчування, приготування їжі, засоби гігієни, тощо. До виходу Урядової постанови про надзвичайний стан, найбільшими витратами були витрати на перевезення біженців. В цьому документі передбачено, що перевезення біженців оплачується повітовими радами. Окрім того, нам також надали допомогу деякі компанії. Розміщення біженців було забезпечено у спортивному залі школи.
У якийсь момент серйозною проблемою було управління допомогою: до нас надходила величезна кількість допомоги, і ми надали всі відповідні приміщення: дитячий садок, спортивні майданчики з синтетичним покриттям, а також зверталися до компаній, які допомагали зі складськими приміщеннями.
Після цього ми почали відправляти допомогу, і я пам’ятаю, як перші дві вантажівки виїхали до Києва, який на той час був в облозі.
Протягом перших двох тижнів вся громада Ісакчі була залучена до допомоги біженцям. Ми цілодобово перебували на прикордонному переході з нашими співгромадянами. Деякі з них допомагали і продовжують допомагати в гуманітарному центрі, готуючи їжу або приймаючи біженців у своїх домівках.
Все, що було зроблено для біженців, було зроблено спільними зусиллями, командою добрих людей з нашої громади, державних установ, таких як Тульчинський Інспекторат з надзвичайних ситуацій «Дельта», Рада повіту Тульча, міжнародними організаціями: «Червоним Хрестом», неурядовими організаціями та громадськими волонтерами.
Ми також координували наші зусилля з Турецьким Консульством у Констанці, яке прибуло та прийняло близько 1000 турецьких, марокканських і туркменських студентів-біженців з України. Неурядові організації везли людей безпосередньо з прикордонного переходу Ісакчі до місць куди людям необхідно було дістатись: Констанца, Бухарест…, вони також допомагали їм вирішити проблеми із документами.
На даний момент, ми забезпечуємо харчування для 70 осіб, які розміщені в Ісакчі, але ми також маємо резервні 30 місць для людей, які прибувають вночі. Цей простір був наданий нам баптистською церквою.
Ми також взаємодіємо з гуманітарним хабом, звідки відправляємо допомогу по Україні. Ми відправили допомогу в Київ, Миколаїв, Одесу, Ізмаїл, Рені та Маріуполь. Ми тісно співпрацюємо з Одеською військовою адміністрацією, щоб відправляти гуманітарну допомогу туди, де вона найбільше потрібна.
Треба також враховувати той факт, що багато людей знайшли притулок в Україні, біля кордону з Румунією, які, залежно від розвитку війни, можуть переїхати до Румунії, і ми повинні бути готові до цього. Усі ці люди потребують допомоги, їжі та предметів першої необхідності.
В Україні спочатку було дуже важко: вантажівки, в які навантажували допомогу, не мали пального, щоб повернутися в Україну – ми змушені були їх заправляти. Іншого разу з Одеського ГУ МНС приїхало 5 вантажівок, які завантажили гуманітарну допомогу, але ми повинні були заплатити за пором, щоб вони повернулися. Це було о 1 годині ночі…
Так, у нас були великі витрати в мерії, але я повинен визнати, що громадянське суспільство дуже добре нам допомагало.
AН: Як ви вважаєте, досвід співпраці з українськими організаціями виявився корисним? Чи підтримували ви зв’язки з українськими партнерами? Яким ви бачите продовження проектів, які знаходяться на стадії реалізації?
AM: Ми багато працювали на цьому пункті пропуску, тому я багато спілкувався з нашими партнерами з України: Орлівка, Ізмаїл, Рені … і транскордонні проекти, які ми реалізуємо, дуже вітали, тому що вони доповнюють проект, який є для нас дуже важливим: пункт пропуску Ісакча-Орлівка. Також маємо особистий зв’язок з Одеською військовою адміністрацією.
Ми побудували тісні партнерські відносини в транскордонних проектах, ми багато спілкуємося і всі ми впевнені, що зможемо успішно завершити наші проекти. Я думаю, що ця війна зблизила нас, ми познайомилися ближче. Ми з нетерпінням чекаємо закінчення війни, щоб мати змогу зустрітися.
Ми знаємо, що наші партнери в Україні роблять все, що вони можуть зробити зараз, зважаючи на обставини та обмеження платежів, а ми в Румунії все ще працюємо, ми на завершальній стадії технічного проекту і сподіваємося, що до 15 травня ми зможемо розпочати закупівлі в рамках проекту CBConnect Trans.
Майбутнє нашого партнерства виглядає чудово, і ми обов’язково представимо прекрасні проекти в рамках програми транскордонного співробітництва Румунії-України NEXT.
AН: – Чи маєте ви повідомлення для ваших українських партнерів??
AM: Ми молимося за закінчення цієї війни, і щоб ті, хто її розпочав, зазнали поразки! Бажаємо, щоб наші партнери повернулися додому і мали достатньо сил, щоб відновити все, що було зруйновано!
AН: – Коли ми знімали фільм Спільної Операційної Програми Румунія – Україна – Республіка Молдова 2007 -2013, ваш партнер із Ізмаїльської міської ради, пан Валентин СТРОЯ закінчив свою промову такими словами: «Для мене це благословення бути народженим на кордоні!» Що ви хотіли б сказати?
AM: Я дуже радий, що нам вдалося відкрити цей прикордонний пункт Ісакча-Орлівка, який, як кажуть багато біженців, був для них Божим даром.
І я особисто підписуюсь під тим, що сказав Валентин: для мене це щастя, що я народився на кордоні!
